"Як підготувати дитину до дитячого садка"

   Прихід у дитячий садок - перший серйозний етап соціального життя дитини. Досі вона спілкувалась тільки з членами родини, приятелями - сусідами або з тими, кого дорослі запрошували у дім. І от - багато незнайомих облич, нова обстановка... У дитячих садках працюють досвідчені, кваліфіковані вихователі, які зуміють ввести ваше маля в колектив, адаптувати його до нових умов. У принципі, якщо мати в силу обставин змушена буде залишити дитину на цілий день - великої біди не станеться. Проте краще, звичайно, поступове звикання. Поки дитина приглядається до нових товаришів, цікавиться новими іграшками, побудьте неподалік. Коли через півгодини або годину після приходу переконаєтеся, що дитина почувається спокійно, лагідно скажіть їй, що вам треба йти, що невдовзі ви прийдете по неї й заберете додому. Якщо навіть маля трохи поплаче без вас, вихователь зуміє утішити й забавити дитину. Спершу залиште її в садку на кілька годин, потім - на півдня. Невдовзі все ввійде в належний ритм. Різноманітні іграшки, можливість гратись з іншими дітьми швидко зацікавлюють малят, і вони звикають до садка. Найголовніше, щоб перші враження були позитивними. А для цього дамо батькам кілька практичних порад.

   Розповідайте дитині якомога більше доброго про садок і активно привчайте її до самостійності. В колективі добре закріплюються навички самообслуговування, але закласти їх належить у сім'ї,  як і навички гігієни.

   Батьків часто турбує, як одягати дитину для дитсадка. Насамперед так, щоб їй було зручно. Одяг має бути міцним, не ускладнювати рухів дитини (під час бігу, стрибків, лазіння тощо) і таким, щоб малюк сам міг вільно роздягатись і одягатися. Привчіть дитину правильно застібати пальтечко, вміло поводитися зі "змійкою", одягати шапку, знімати і взувати черевики (хай взуття буде досить просте, аби дитині не доводилося вибиватися із сил, стягуючи його з ніг). Безумовно, матері простіше самій одягти і роздягти дитину, але варто бути терплячим - нехай учиться самостійності, дорослішає. Перетворіть цю "процедуру" на цікаву гру.

   Дитина ще вдома повинна привчатись втішати або акуратно складати свій одяг, давати раду іграшкам, правильно поводитися з олівцем, клеєм, іншими предметами. Щоб полегшити перебіг адаптації, заздалегідь учіть малого науки спілкування з іншими: поясніть, що таке дружба, чому треба йти на поступки, рахуватися з чиїмись інтересами. У великих сім'ях взаємини між братами і сестрами допомагають малюку домовитись з іншими родинами щодо організації спільних ігор дітей. Добре також ходити гуртом на прогулянки, екскурсії. Все це не лише збагатити дітей новими знаннями та уявленнями, а й зробити їх комунікабельними.

   Батьки і вихователі - перші впроваджувачі рідної української мови в душу і розум дитини. Якщо дорослі спілкуються з дітьми чистою, барвистою мовою, вона обов'язково перейме їхній стиль. Але так само переймає вона й суржик, грубі висловлювання, жаргонізми. Пильнуйте себе!

    Проте самого наслідування дорослих і запам'ятовування замало для оволодіння вмінням говорити правильно і красиво. Потрібна цілеспрямована робота над розвитком усного мовлення. Це важливо й у тому ракурсі, що в саду дитині часто доводиться розповідати про поїздки, мандрівки, які вона здійснила з батьками, про те, що вона бачила, чула і робила. І такого мистецтва розповіді теж треба навчити ще до вступу у дошкільний заклад. Нехай дитина розповідає татку з мамою про те, що бачила у дворі, парку, зоопарку, музеї тощо. Привчившись правильно висловлювати свої думки і вільно оповідати про цікаві для неї події, маля в подальшому убезпечиться від комплексу "мовчальника".

   Диференціювання дітей на таких, для кого природним є російське, українське чи мішане мовлення - основний методичний підхід до оволодіння спорідненою мовою. Якщо маля виховується в російськомовній сім'ї, у нього довше формується механізм іншої мови. Тут зразкова українська мова у дорослих особливо важлива. Утім, удосконалення рідної мови потребують і діти з українськомовних сімей. На них спирається вихователь, використовуючи в різних ситуаціях їхні природні можливості й залучаючи до спілкування з однолітками рідною мовою.

 Ще один важливий аспект: батькам належить знати стадії росту і розвитку дошкільників, а також їх індивідуальні особливості. Ріст і розвиток дитини - складний процес, одним з компонентів якого є формування рухів. Кожен віковий період - це активне оволодіння дитиною певними руховими діями. На час приходу в дитсадок малюк, як правило, навчається бігати, стрибати, вилазити на висоту, підлізати під предметами тощо. Втім, здатності дітей на третьому році життя це однакові. По-перше, через те, що ставлення до фізкультури в різних сім'ях вельми відмінне. Одні батьки дають дитині рухову волю - тоді вона природно реалізує свої можливості, інші стримують рухову ініціативу, через що маля, бува суттєво відстає від однолітків у дитячому садку. Втім, ніколи не пізно надолужувати своє дитя в "спортивні невдахи". Регулярні фізкультурні заняття в дитсадку підтягнуть хлопчика чи дівчинку до належного вікового розвитку рухів. А такі самі регулярні заняття вдома допоможуть дошкільняті полюбити фізкультуру.

ПАМ’ЯТКА ДОБРИХ БАТЬКІВ

Не чекайте, що ваша дитина буде такою, як ви, або такою, як ви хочете. Допоможіть їй стати не такою, як ви, а собою.

Не думайте, що дитина – ваша. Вона – Божа.

Не вимагайте від дитини платити за все, що ви для неї робите. Ви дали дитині життя – як саме вона може віддячити вам? Вона дасть життя іншому, той – третьому: це незворотний закон вдячності.

Не ображайте дитину, щоб у старості не їсти гіркого хліба. Бо що посієш, те й пожнеш.

Не ставтеся до дитячих проблем зверхньо: тягар життя даний кожному згідно з його силами, і будьте певні, що дитині її тягар не легше нести, ніж вам ваш. А може й важче, бо дитина ще не звикла.

Не принижуйте дитину! Пам’ятайте – вона особистість!

Не карайте себе, якщо не можете щось зробити для своєї дитини.

Для дитини зроблено мало, якщо не зроблено все.

Умійте любити чужу дитину. Ніколи не робіть чужій дитині те, що не хотіли б, щоб інші зробили вашій.

 Любіть свою дитину будь - якою: бездарною, безталанною. Спілкуючись із нею, радійте тому, що дитина – це свято, яке поки що з вами.

Сприймайте свою дитину як рівну собі особистість. Частіше давайте їй зрозуміти, що ви на неї покладаєтесь і впевнені, що вона виконає ваші доручення.

 Залучайте малюка до спільної з вами діяльності, набравшись терпіння і розуміючи, що він усе робить до ладу.

З повагою ставтеся до дитини та її справ.

 Виховуйте у дитини розуміння. Того, що її настрій, як і ваш, впливає на емоційний стан решти членів родини.

Знайти ключик до серця кожної дитини – найважливіша річ у вихованні.

Але я маю права!

Правові основи сучасного сімейного виховання

Родина і суспільство взаємопов'язані. Сім'я чутливо реагує на всі структурні й функціональні зміни, що відбуваються в суспільстві, і певним чином сама впливає на суспільство. Тому необхідна постійна турбота держави і суспільства про сім'ю. Водночас родина повинна керуватися не тільки вузько сімейними, а й суспільними інтересами.

В основі сімейного виховання лежить сімейне право, яке закріплене Конституцією України, законодавством про шлюб і сім'ю та цивільним Кодексом України. Правовідносини між батьками і дітьми регулюються також такими міжнародними документами, як Загальна декларація прав людини, Декларація прав дитини і Конвенція про права дитини, схвалені Генеральною Асамблеєю ООН і ратифіковані Верховною Радою України.

У "Конвенції ООН про права дитини" (прийнятій в 1989 році і ратифікованій Верховною Радою України 27 лютого 1991 року) зазначено, що кожна дитина має право на життя, батьків і право на особливу турботу й допомогу. У сім'ї, як основному осередку суспільства і природному середовищі для росту і благополуччя дітей, повинен бути забезпечений особливий захист. Повний і гармонійний розвиток дитини потребує сімейного оточення, атмосфери щастя, любові і розуміння. Лише такі умови можуть підготувати дітей до самостійного життя у суспільстві і виховати їх в дусі загальнолюдських ідеалів, у дусі миру і власної гідності.

Конвенція включає основні положення про охорону здоров'я дітей, про роль, права і обов'язки батьків по створенню умов для такої охорони. Вона закликає батьків будувати взаємини з дітьми на високій морально-правовій основі. Родинна педагогіка повинна будуватися батьками на підґрунті відносин рівноправних особистостей, рівноправних суб'єктів права, а не на основі вимог старших, сліпого підкорення їм. Лише поважаючи права дитини, можна виховати в ній повагу до прав інших людей, кожної людини, повагу до закону.

Конвенція застерігає батьків від авторитаризму в сімейному вихованні. Якщо ж вони жорстоко поводять себе з дитиною або не турбуються про неї, якщо навмисне чи ненавмисне наносять шкоду фізичному чи моральному здоров'ю дітей, відповідні компетентні органи на підставі судового рішення позбавляють їх батьківських прав, а дітей відправляють на виховання в державні установи.

Батьки несуть основну відповідальність за забезпечення у межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов, необхідних для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Дитина має бути повністю підготовленою до самостійного життя в суспільстві і вихованою в дусі ідеалів миру, гідності, терпимості, свободи, рівності й солідарності, проголошених у Статуті Організації Об'єднаних Націй.

З цим всесвітнім документом узгоджені нормативні і законодавчі акти, які регламентують становище дітей в Україні, виховні функції батьків, роль сім'ї у формуванні особистості дитини.

Правові основи сімейного виховання в Україні ґрунтуються на відповідних статтях Конституції і Закону України "Про освіту". Конституція підкреслює, що "сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняється державою" (ст. 51). Вона зобов'язує батьків утримувати дітей до їх повноліття (ст. 51) і попереджує, що "будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідується законом" (ст. 52).

До матерів і батьків, які не виконують свій обов'язок перед дітьми, може бути застосована сувора моральна кара - позбавлення батьківських прав. Причиною для такого рішення може слугувати жорстоке поводження з дітьми, аморальний вплив на них, антисуспільна поведінка батьків: алкоголізм, наркоманія, проституція, хуліганство, важкі психічні розлади.

Одним з основних принципів виховання дітей в сім'ї, що закріплені законодавством, є надання кожному із подружжя рівних прав і обов'язків стосовно своїх дітей. Це означає, що всі питання життя і розвитку дітей батьки вирішують спільно, ніхто з них не має переваги над іншим. Цей принцип гарантує захист дітей від прояву батьківського егоїзму, слугує базою для об'єктивних, розумних рішень, забезпечує найкращі умови для врахування інтересів дітей.

Закон України "Про освіту" чітко визначає відповідальність батьків за розвиток дітей (ст. 59). Батьки зобов'язані:

- постійно дбати про фізичне здоров'я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей;

- поважати гідність дитини, виховувати працелюбність, почуття доброти, милосердя, повагу до держави і рідної мови, сім'ї, старших за віком, народних обрядів та звичаїв;

- виховувати повагу до національно-історичних, культурних цінностей українських та інших народів, любов до своєї країни;

- сприяти здобуттю дітьми освіти у закладах освіти, забезпечувати повноцінну домашню освіту;

- виховувати повагу до законів, основних свобод людини. Таким чином, Закон "Про освіту" поставив перед родиною

на перше місце завдання всебічного і гармонійного розвитку особистості дитини. Його вирішення можливе за умови відповідного способу життя і способу думок батьків, постійного спілкування з дітьми, за умови дотримання норм загальнолюдської моралі у поведінці і спілкуванні всієї родини.

Якими діти народжуються

                                          - ні від кого не залежить,

                                          але в наших силах

                                         зробити їх хорошими

                      через правильне виховання. (Плутарх)

Завдання

Які права мають діти за Конвенцію ООН про права дитини?

І яких статтях про це йдеться?

Права дитини за статтями Конвенції:

Я індивідуальність. ( ст.7,8,16).

Право на життя – головне право дитини. (ст.6).

Право виховуватись у сім’я. (ст. 7-9).

Право на свободу думки, совісті, релігії. (ст.12-14).

Відповідальність батьків за виховання дитини. (ст.18).

Права дитини – сироти. (ст.9,11,20,21).

Право дитини на харчування. (ст.24-27).

Право на отримання освіти. (ст.28-29).

Право на соціальне забезпечення і належний рівень життя. (ст.26-27).

Право на захист від економічної експлуатації. (ст.32).

Право дитини на захист від негумального поводження з нею.(ст.35-39).

Право на відпочинок і дозвілля. (ст.31).

Термінологія основних понять

ООН – Організація Об’єднаних Націй.

Конституція – Основний Закон держави, що закріплює суспільний та державний устрій, політичну систему суспільства порядок утворення державних органів, визначає основні права та обов’язки громадян.

Закон – документ, нормативний акт, прийнятий вищим представницьким органом державної влади, загальнообов’язкове правило, те, що визнається обов’язковим.

Виховання – залучення дитини до системи вироблених людством вартостей, організація умов для їхнього духовного зростання; формування основ ціннісного ставлення «До дійсності, створення фонду «хочу».

Навчання – засвоєння дитиною знань,оволодіння вміннями та навичками, здатність використовувати їх у житті, формування культури пізнання, створення фонду «можу».

Конвенція – угода, міжнародний договір з якогось одного спеціального питання, що визначає права та обов’язки держав у певній галузі.

ЮНІСЕФ – Дитячий Фонд Організації Об’єднаних Націй.

Право – система обов’язкових для всіх, формально визначених правил поведінки, які встановлюються або дозволяються державою.

Ратифікація – затвердження вищим органом державної влади міжнародної угоди, що надає їй юридичної сили.

В системі правової освіти населення, починаючи з дитинства, важливу роль відіграє формування та постійний розвиток правової культури. Дошкільний вік – це початкова ланка системи освіти та найбільш сприятливий період для формування моральних якостей особистості як основи правової компетентності громадян.

Державним стандартом дошкільної освіти України окреслено завдання правовиховної роботи з дошкільниками, що полягають у прищепленні їм елементарних правових знань, формуванні найпростіших навичок правової поведінки.

Організація роботи з правового виховання у дошкільних навчальних закладах спрямована в трьох напрямах:

організаційно - методична робота з педагогами;

навчально-виховна робота з правової освіченості дошкільників;

робота з формування правового світогляду батьків.

Забезпечення ефективного правового виховання дітей значною мірою залежить від професійних якостей педагогічних працівників. Тому організація методичної роботи з педагогами у дошкільних навчальних закладах спрямована на формування практичних навичок захисту і збереження прав дитини у процесі педагогічної діяльності, застосування інноваційних технологій щодо розвитку у дітей почуття власної гідності та самосвідомості, формування знань про свої права та обов’язки.

Правова культура включає в себе безпосередні дії людини, її поведінку в різних, часто непередбачених, життєвих ситуаціях. Вона передбачає вміння і готовність особистості вирішувати свої життєві проблеми, жити серед людей, спілкуватися з ними, орієнтуючись на морально-правові норми.

Діти дошкільного віку тільки починають засвоювати ази морально-правової культури. Ознайомлення з правами носить пропедевтичний характер і готує дитину до засвоєння демократичних цінностей і прав людини в подальшому.

Зміст навчально-виховної роботи з правової освіченості дошкільників полягає у розв’язанні пізнавальних, розвивальних та виховних завдань, спрямованих на набуття дітьми початкових знань про норми поведінки, формування навичок їх дотримання, відповідного ставлення до правомірних дій, вчинків, а також до правопорушень, злочинів, шкідливих звичок та інших проявів антигромадської поведінки, виховання поваги до батьків, вихователів, ровесників, людей похилого віку, ознайомлення з правилами бережливого ставлення до природи, своїх речей, предметів побуту тощо.

Результатом цілеспрямованої правовиховної роботи з дітьми дошкільного віку є сформовані знання, уміння і навички, що продовжують розвиватися у шкільному віці.

Дитина 6 років, яка відвідувала дошкільний навчальний заклад, знає свої права, обов’язки, може означити словами ці категорії, пояснити їх відмінність. Перелічує свої елементарні права (на відпочинок, на захист, на розуміння дорослого, на підтримку, на повагу до себе та ін.), домагається їх виконання. Називає і виконує свої основні обов’язки (самостійно виконувати те, що під силу; не робити шкоди іншому; дотримуватись режиму дня тощо). Розуміє зв’язок слів «право», «правило», «честь». Знає етичні еталони поведінки. Здатна керуватися у своїй поведінці моральними нормами, відчуває межі припустимої поведінки.

Правова освіта дошкільнят передбачає ознайомлення юних громадян з конкретними і зрозумілими їм правами. Дітям доступні основні чотири групи прав:

1. Права на гідне існування, виживання, що включає право на життя і здоров'я, житло, їжу, ім'я, родину, турботу батьків, громадянство.

2. Права на розвиток, освіту, відпочинок і дозвілля.

3. Права на захист від приниження, насильства та експлуатації, а також особливі права дітей-інвалідів та сиріт.

4. Права на свободу слова, думки та діяльності.

Головними шляхами реалізації завдання підвищення рівня правової культури дошкільників є ігрові заняття зі знайомими казковими героями у формі подорожей; традиційні свята, концерти; бесіди, екскурсії, читання художньої літератури, пізнавальні і розвиваючі ігри, а також спільна і самостійна діяльність, конкурси, розваги. Вся запланована робота повідомляє дітям знання, викликає оцінне ставлення до соціальних явищ, фактів, подій, сприяє розвитку соціальних емоцій, почуттів. В роботі з дітьми вихователі використовують дидактичні, сюжетно-рольові, рухливі ігри, в яких формуються знання про способи поведінки за певними моральними правилами, дотримання їх у різних видах діяльності – у грі, в іграх-заняттях, у трудовій, побутовій діяльності; розуміння значення моральної поведінки; знання дитиною елементарних прав та обов’язків дитини, розуміння свого статусу в суспільстві, вміння аналізувати поведінку дорослих стосовно дітей, прагнення дитини до високої самооцінки. В роботі зі старшими дошкільниками проводяться морально-етичні бесіди: «Правила доброти», «Наші обов’язки», «Як я можу допомогти батькам», «Правила чесності», «Добрі та погані вчинки» та інші. Особливе значення має використання в роботі з дошкільниками творів художньої літератури та усної народної творчості. На заняттях діти в доступній формі знайомляться з Державною символікою, яка розглядається у єдності з історичним минулим українського народу, формуванням у дітей поваги до традицій і звичаїв українського народу. В дошкільних навчальних закладах району оформлені змінні правові інформаційно-просвітницькі куточки, щорічно проводиться «Всеукраїнський тиждень права».

Формування у дитини дошкільного віку свідомої безпечної поведінки та найпростіших правових знань базується на прикладах поведінки дорослих. Тому важливе значення має систематична цілеспрямована робота з батьками, оскільки провідну роль у вихованні дітей відіграє сім'я як перший осередок виховання людяності, національної свідомості, патріотизму й демократизму. Роботу з батьками спрямовано на розуміння того, що діти наслідують приклад дорослого, тому не можна вимагати від дитини виконання будь-якого правила, якщо дорослі самі не завжди ним керуються.

Робота з батьками вихованців здійснюється під час батьківських зборів, індивідуальних та групових консультацій, засідань батьківського лекторію та охоплює широке коло питань правової тематики, наприклад, «Виховання дітей – спільна справа батьків і педагогів», «Роль сім’ї у розвитку особистості дитини», «Дотримання прав дитини. Обов’язки батьків. Конвенція ООН про права дитини», «Вікові особливості дошкільника», «Етика стосунків у сім’ї» та інші.

У дошкільних навчальних закладах діти набувають елементарних правових знань, які є складовою необхідного дітям комплексу знань про життя. Вони є доповненням до знань про навколишній світ, соціальну дійсність, сприяють формуванню в маленьких громадян загальнолюдських цінностей, що, в свою чергу, є основою для їх соціалізації.